Уявіть, що ви сидите за столом, на якому лежать різні предмети: поштова марка, ручка, чашка і маркер. Дослідниця просить вас українською: «Візьміть марку». Ви робите це менш ніж за секунду. Але крихітна камера, яка стежить за рухом ваших очей, помітила те, чого ви навіть не усвідомили: за мить до того, як узяти марку, ваш погляд стрибнув на маркер. Чому? Бо ви також говорите англійською, а англійською маркер — це marker, слово, що починається майже так само, як «марка».
Подібні експерименти, які першими провели психологи Віорика Маріан і Майкл Співі на початку 2000-х років, відкрили дещо несподіване про людей, які говорять двома мовами. Навіть коли вони користуються лише однією з них, інша тихо працює на тлі. Дослідники часто оцінюють, що понад половина населення світу щодня вживає дві або більше мов, тож ідеться не про дивний виняток, а про те, як працює величезна кількість людських мізків. Справжнє питання в тому, що відбувається з розумом, коли він живе одразу з двома мовами. І відповідь, як ви побачите, набагато цікавіша — і набагато суперечливіша, — ніж обіцяють гучні заголовки.
Дві мови, які ніколи не вимикаються
Довгий час люди уявляли, що двомовний мозок працює як радіо з двома станціями: обираєш одну, і друга замовкає. Експеримент із маркою та маркером і багато схожих на нього довели, що ця картина хибна. Коли двомовна людина чує слово, мозок активує можливі збіги в обох мовах, особливо якщо слова звучать схоже. Потім за частку секунди він мусить вирішити, яка мова зараз потрібна, і відсунути іншу.
Ця постійна конкуренція — ключова ідея більшості досліджень двомовності. Щоб говорити однією мовою і випадково не перескочити на іншу, мозкові потрібен своєрідний внутрішній регулювальник руху. Психологи називають цю здатність гальмівним контролем — умінням ігнорувати інформацію, яка зараз не потрібна. Він належить до ширшої групи розумових здібностей, які називають виконавчими функціями. До них також належать перемикання між завданнями та вміння утримувати інформацію в голові, поки ви з нею працюєте.
Логіка здавалася простою. Якщо двомовні люди сотні разів на день користуються своїм внутрішнім регулювальником, просто щоб залишатися в потрібній мові, можливо, він стає сильнішим — так само, як м’яз росте від тренувань. А якщо він стає сильнішим, то, може, допомагає й в іншому: зосередитися в галасливому офісі, не відволікатися або швидко переходити від однієї справи до іншої. Цю ідею назвали перевагою двомовності, і приблизно двадцять років вона була однією з найзахопливіших історій у психології.
Від «розгублених дітей» до «супермозку»
Варто пам’ятати, що зовсім недавно історію розповідали навпаки. У першій половині XX століття чимало вчителів, лікарів і науковців у Британії та США вважали, що виховувати дитину двома мовами шкідливо. Кілька досліджень того часу стверджували, що двомовні діти гірше справляються з тестами на інтелект, а батькам іноді радили говорити вдома лише мовою більшості.
Проблема полягала в тому, що ці ранні дослідження були погано побудовані. Вони часто порівнювали бідних дітей іммігрантів, яких тестували мовою, яку вони ледве знали, із заможнішими дітьми, яких тестували рідною мовою. Не дивно, що діти іммігрантів мали гірші результати, — але двомовність тут була ні до чого.
Переломний момент настав 1962 року, коли двоє дослідників з Університету Макгілла в Монреалі, Елізабет Піл і Воллес Ламберт, ретельно порівняли десятирічних дітей, які говорили французькою та англійською, з дітьми, які говорили лише французькою. Цього разу групи мали схоже соціальне походження. Результат багатьох приголомшив: двомовні діти показали кращі результати в низці тестів, особливо там, де потрібне було гнучке мислення.
Починаючи з 1990-х років, канадська психологиня Еллен Бялисток та її колеги опублікували довгу низку досліджень, які свідчили, що двомовні діти й дорослі швидше та точніше виконують завдання, де треба ігнорувати оманливу інформацію. Типовий приклад — тест, у якому потрібно натиснути кнопку залежно від напрямку стрілки, не зважаючи на те, з якого боку екрана вона з’являється. Двомовні учасники часто справлялися з цим конфліктом ефективніше. У 2010-х роках газети впевнено писали, що вивчення другої мови робить людину розумнішою, кращою в багатозадачності та креативнішою.
Проблема з хорошими новинами
Проте наука має звичку перевіряти власні результати. Коли інші команди спробували повторити дослідження переваги двомовності, багато з них не знайшли нічого. Особливо важливий виклик кинули Анджела де Брюїн та її колеги з Единбурзького університету. Замість того щоб провести ще один експеримент, вони дослідили саму систему наукових публікацій.
Вони зібрали 104 тези доповідей про двомовність і виконавчий контроль, представлені на наукових конференціях між 1999 і 2012 роками. Конференційні доповіді — зручна вибірка, бо дослідники показують там свої результати ще до того, як хтось вирішить, чи варто їх публікувати. Потім команда перевірила, які з цих досліджень згодом з’явилися в наукових журналах.
Близько 63 % досліджень, що підтверджували перевагу двомовності, зрештою опублікували. З тих, які повністю або здебільшого її не виявили, до журналів потрапило лише 36 %.
Це класичний приклад публікаційного упередження: позитивні та яскраві результати мають більше шансів на публікацію, ніж нудні чи негативні. Тому людина, яка читає лише опубліковані статті, отримає набагато оптимістичнішу картину, ніж підтверджують усі наявні дані. Причина не обов’язково в нечесності: редакторам і авторам просто здається, що «ми виявили ефект» цікавіше, ніж «ми не знайшли жодної різниці».
Пізніше масштабніші аналізи зробили картину ще менш зрозумілою. У великому огляді, який 2018 року опублікували Мінна Легтонен та її колеги, об’єднано результати 152 досліджень за участю дорослих. Висновок такий: якщо врахувати публікаційне упередження, переконливих доказів, що двомовність загалом покращує виконавчі функції, немає. Інші науковці, зокрема психолог Кеннет Паап, стверджують, що невеликі відмінності в деяких дослідженнях краще пояснюють інші чинники — освіта, дохід чи культурне середовище.
Чи означає це, що вся ідея була міфом? Не зовсім. Деякі вчені досі вважають, що реальні, хоч і невеликі ефекти існують у певних групах — наприклад, у людей, які дуже часто перемикаються між мовами, або в літніх людей. Що справді змінилося, то це рівень упевненості. Чесний підсумок сьогодні такий: двомовність не перетворює звичайних людей на розумових супергероїв, а якщо й дає якийсь щоденний когнітивний бонус, то скромний і важко вимірюваний.
Щит від деменції?
Найбільш обнадійливе твердження стосується мозку, що старіє. 2007 року Еллен Бялисток і її колеги проаналізували медичні картки 184 пацієнтів клініки пам’яті в Торонто. Ті, хто все життя говорив двома мовами, мали перші симптоми деменції в середньому приблизно на чотири роки пізніше, ніж ті, хто говорив однією.
Багато хто підозрював, що цей результат можна пояснити імміграцією. Чимало двомовних пацієнтів у Торонто були іммігрантами, а люди, які переїжджають до іншої країни, можуть відрізнятися здоров’ям, освітою чи способом життя. Тому дослідження з Індії привернуло багато уваги. 2013 року команда під керівництвом Суварни Алладі обстежила 648 пацієнтів клініки пам’яті в Гайдарабаді — місті, де користуватися кількома мовами цілком звично і це ніяк не пов’язано з імміграцією. З цих пацієнтів 391 був двомовним. У середньому симптоми деменції з’являлися в них приблизно на чотири з половиною роки пізніше — близько 65,5 року замість 61. Що особливо вражає, ефект виявили й серед пацієнтів, які не вміли читати й писати. Отже, шкільна освіта, найімовірніше, не була прихованим поясненням.
Як друга мова може відтермінувати деменцію? Найпоширеніше пояснення — ідея когнітивного резерву. Схоже, двомовність не заважає хворобі пошкоджувати мозок. Натомість мозок, який десятиліттями керував двома мовами, може будувати додаткові мережі й навчитися компенсувати втрати, тож він довше працює нормально попри пошкодження. Сканування мозку певною мірою це підтверджує: дослідження 2011 року в Торонто показало, що двомовні пацієнти з хворобою Альцгеймера мали значно більше фізичних пошкоджень мозку, ніж одномовні пацієнти з такими самими симптомами.
Утім, і тут дані суперечливі. Деякі пізніші дослідження, особливо ті, що багато років спостерігали за здоровими людьми, а не аналізували медичні картки заднім числом, виявили слабкий захисний ефект або зовсім його не знайшли. Тож найнадійніший висновок обережний: двомовність упродовж життя може допомагати мозку справлятися з пошкодженнями, але це не гарантований щит, і науковці досі сперечаються, наскільки сильний цей ефект насправді.
Чи приносить кожна мова власний погляд на світ?
Досі ми говорили про те, наскільки ефективно працює мозок. Але є ще одне, можливо, ще захопливіше питання: чи змінює мова, якою ви зараз користуєтеся, те, що ви помічаєте і як розумієте події? Це давня ідея, яку часто пов’язують з американським лінгвістом Бенджаміном Лі Ворфом. Її найсильнішу версію — що мова повністю керує мисленням — відкинули. Однак слабша версія знайшла реальне підтвердження в експериментах.
Візьмімо кольори. В англійській є одне базове слово для синього — blue, а в російській два: голубой для світлого відтінку і синий для темного (схоже розрізнення є й в українській — «блакитний» і «синій»). У дослідженні 2007 року Джонатан Вінавер і його колеги показували носіям російської та англійської пари синіх квадратів. Носії російської швидше розрізняли два відтінки, якщо ті належали до різних «російських» категорій. Цікаво, що ця перевага зникала, коли учасникам водночас треба було запам’ятовувати низку слів. Це свідчить, що мова активно брала участь у виконанні завдання.
Двомовні люди додають до цієї історії ще один поворот, адже вони мають у голові дві мови й можуть перемикатися між ними. Дослідження, яке 2015 року опублікували Панос Атанасопулос і його колеги, вивчало, як люди описують рух. Носії німецької зазвичай згадують мету дії («жінка йде до своєї машини»), тоді як носії англійської частіше описують саму дію («a woman is walking» — «жінка йде, ось зараз»). Частково це тому, що англійська форма на «-ing» зосереджує увагу на тому, що відбувається саме в цю мить.
Дослідники показували короткі відео неоднозначних сцен — наприклад, жінка йде дорогою, а вдалині стоїть припаркована машина — і просили учасників визначити, на яку іншу сцену вона більше схожа. Носії німецької частіше бачили в дії певну мету. А потім настала найдотепніша частина. Двомовних учасників, які говорили німецькою та англійською, попросили під час перегляду відео вголос повторювати послідовності чисел — то німецькою, то англійською. Так одна з мов виявлялася зайнятою, тобто заблокованою. Коли блокували англійську, двомовні поводилися як носії німецької; коли блокували німецьку — як носії англійської. А коли мову чисел змінювали посеред експерименту, разом із нею змінювалося і їхнє бачення сцен.
Інакше кажучи, двомовні люди не були прив’язані до однієї незмінної перспективи. Їхнє сприйняття, схоже, слідувало за тією мовою, яка була активна в цю мить.
Інша людина в кожній мові?
Багато двомовних людей кажуть, що почуваються трохи інакше залежно від мови, якою говорять: в одній вони ввічливіші, в іншій — прямолінійніші чи дотепніші. Науковці намагалися перевірити це відчуття. У класичному дослідженні 1960-х років лінгвістка Сьюзен Ервін-Тріпп попросила двомовних жінок, які говорили японською та англійською і жили в США, закінчити незавершені речення. Коли речення про конфлікт між особистими бажаннями та очікуваннями родини закінчували японською, відповіді здебільшого виражали смуток або почуття обов’язку. Англійською ті самі жінки частіше казали, що просто вчинять так, як хочуть самі.
Частково це пояснюється тим, що кожна мова пов’язана з різними спогадами, культурними нормами та соціальними ситуаціями. Інша частина стосується емоцій. Для більшості людей рідна мова емоційно «гарячіша» за мову, вивчену пізніше, — можливо, тому, що її засвоювали в дитинстві, серед родини, почуттів і сильних вражень. Багато двомовних розповідають, що лаятися, молитися чи казати «я тебе кохаю» рідною мовою набагато сильніше.
Ця емоційна дистанція може навіть змінювати моральні рішення. 2014 року команда під керівництвом Альберта Кости разом із Боазом Кейсаром і Саюрі Гаякавою запропонувала 725 людям відому моральну дилему. Потяг ось-ось уб’є п’ятьох людей, і єдиний спосіб їх урятувати — зіштовхнути з мосту на колію кремезного незнайомця, який від цього загине. Більшість людей відмовляються штовхати. Проте коли дилему подавали іноземною мовою, а не рідною мовою учасників, ті приблизно вдвічі частіше погоджувалися пожертвувати однією людиною, щоб урятувати п’ятьох. Дослідники назвали це ефектом іноземної мови: мислення другою мовою, схоже, послаблює емоційну реакцію й дає перемогти холоднішому, розважливішому міркуванню.
Пізніші роботи показали, що цей ефект не такий простий. Він слабшає в людей, які дуже добре вивчили другу мову або користувалися нею в емоційних ситуаціях, наприклад живучи за кордоном. І все ж головний урок вражає: та сама людина, стикнувшись із тією самою проблемою, може ухвалити інше рішення залежно від того, якою мовою цю проблему їй подали.
То чи змінює це наше мислення?
Загалом дослідження розповідають тоншу історію, ніж старі заголовки. Знання двох мов, імовірно, не робить людину розумнішою загалом, а докази великого щоденного покращення зосередженості після ретельної перевірки помітно ослабли. Можливий захист від деменції достатньо реальний, щоб науковці й далі ним цікавилися, але недостатньо сильний, щоб називати його ліками.
І все ж двомовність таки щось змінює. Обидві мови залишаються активними одночасно й постійно змагаються між собою. Мова, якою ви користуєтеся, може впливати на те, що ви помічаєте в сцені, як згадуєте конфлікт і навіть наскільки холодно оцінюєте моральний вибір. Можливо, найточніше описати двомовний розум не як кращий мозок, а як гнучкіший — розум, який навчився, принаймні іноді, дивитися на той самий світ крізь два різні вікна.
Це підводить до питання, над яким варто подумати, якщо ви саме зараз вивчаєте мову: коли нова мова стає сильнішою і набуває власних спогадів та емоцій, у який момент вона перестає бути інструментом, яким ви користуєтеся, і стає другим способом бачити світ?
Джерела
- Peal, E. & Lambert, W. E. (1962). The relation of bilingualism to intelligence. Psychological Monographs.
- de Bruin, A., Treccani, B. & Della Sala, S. (2015). Cognitive advantage in bilingualism: An example of publication bias? Psychological Science.
- Lehtonen, M. et al. (2018). Is bilingualism associated with enhanced executive functioning in adults? A meta-analytic review. Psychological Bulletin.
- Bialystok, E., Craik, F. I. M. & Freedman, M. (2007). Bilingualism as a protection against the onset of symptoms of dementia. Neuropsychologia.
- Alladi, S. et al. (2013). Bilingualism delays age at onset of dementia, independent of education and immigration status. Neurology.
- Athanasopoulos, P. et al. (2015). Two languages, two minds: Flexible cognitive processing driven by language of operation. Psychological Science.
- Costa, A. et al. (2014). Using a foreign language changes moral decisions. University of Chicago News.
